Здатність до працевлаштування

Стрімкий економічний та інформаційно-технологічний розвиток суспільства породжує постійні зміни на ринку праці та пропозицію нових можливостей. Це, у свою чергу, спричиняє підвищений інтерес до розвитку здатності до працевлаштування як однієї з основоположних компетентностей випускників закладів вищої освіти XXI століття.

 З огляду на широке різноманіття постачальників освітніх послуг і зміщення акцентів на ринку праці для випускників, володіння освітнім ступенем уже не є достатньою умовою для гарантування випускнику бажаної майбутньої професійної  діяльності. Щоб бути конкуренто спроможним на сьогоднішньому ринку праці, зацікавити потенційних працедавців, студенти повинні розвивати свою здатність до працевлаштування впродовж усього періоду навчання у закладі вищої освіти. На думку Пітера Говкінса (Peter Hawkins), бути працевлаштованим означає перебувати в зоні ризику, мати здатність до працевлаштування – бути у безпеці.

Тому здатність до працевлаштування належить до ключових всеохоплюючих питань Європейського простору вищої освіти (ЄПВО), які активно розглядаються і зазнають структурних реформувань. Здатність до працевлаштування (англ. employability) включає предметно-спеціалізовані, методичні, соціальні та індивідуальні компетентності, які дають змогу випускнику успішно приймати пропозицію працевлаштування, отримати повноцінну первинну зайнятість і займатися професією чи роботою. Вони сприяють навчанню впродовж життя, а також - можливості до подальшого професійного розвитку в процесі своєї фахової діяльності.

Термін здатність до працевлаштування вживається не тільки у дидактиці, а й у філософських ученнях. Здатність до працевлаштування це також філософія управління, розвинута індійським професором С. Ґошаль (Sumantra Ghoshal) та іншими, яка вважає, що працевлаштування і показники діяльності ринку праці походять від ініціативності, творчості та компетенцій усіх працівників, а не тільки від мудрої політики старшого менеджменту. Для роботодавців, розвиток здатності до працевлаштування передбачає створення робочого середовища, покликаного забезпечити можливості для особистісного і професійного зростання, а в межах управлінського середовища здатність до працевлаштування означає те, що талановиті люди, які професійно зростають забезпечують успіх і розвиток організацій. Для багатьох працівників новий контракт залучає їх до постійного навчання і розвитку підвищеного рівня, а також усвідомлення того що, в час постійних змін і нестабільності, бажання розвиватися може служити єдиним захистом від постійно змінного ринку праці та ринку освітніх послуг.

Випускники XXI століття  серед переліку необхідних компетентностей потребують обов’язкового володіння здатністю до працевлаштування. Здатність до працевлаштування включає спроможність первинного працевлаштування, підтримку та збереження власної зайнятості, а також, у разі необхідності, здатність отримати нове робоче місце. На відміну від фахових, або технічних умінь, здатність до працевлаштування, належать до умінь, які за своїм характером є більше загальними, ніж фахово-спеціалізовані і підходять для різних видів зайнятості, усіх типів промисловості, бізнесових структур різних величин та усіх рівнів професії, починаючи від початкової і до найвищої позиції.

Професор Манц Йорк (Mantz Yorke) трактує здатність до працевлаштування як комплекс досягнень у вигляді умінь, розумінь, особистісних ставлень, що дає змогу випускнику працевлаштуватися і успішно займатися професійною діяльністю за обраним фахом, а в результаті забезпечує вигоду як для самого працівника, так і для  робочої сили в цілому, для суспільства і для економіки.

Найт і Йорк (P. Knight and M. Yorke) описують модель здатності до працевлаштування за допомогою чотирьох широких і взаємопов’язаних складових: розуміння суті предмету, умінь (в т.ч. успішна практика із застосуванням умінь), особисті якості (в т.ч. із теоріями самосприйняття і ефективними переконаннями), мета-пізнання (в т.ч. самоусвідомлення і спроможність самоосвіти).

Здатність до працевлаштування має важливе значення для студентів, науково-педагогічного персоналу, для школи, для університету, для працедавців.

Студенти, у яких формують здатність до працевлаштування, виявляються незалежними, відповідальними у процесі навчання і проявляють уміння мислити. Інноваційні методи навчання, викладання і оцінювання, які забезпечують розуміння суті інформації студентами і їхнє глибоке занурення у навчання, поліпшують також здатність випускника до працевлаштування.

Залучення роботодавців до освітнього процесу, на приклад, шляхом забезпечення умов для навчальної практики, проведення спеціальних лекцій і знайомства з фахом і виробництвом, може допомогти студентам відчути важливість їхнього фаху, і вивчити спосіб практичного застосування теорії і знань на робочому місці.

Уміння пов’язані зі здатністю до працевлаштування категоризують різними способами. Професор Жаклін П. Робінсон пропонує узагальнений поділ умінь пов’язаних зі здатністю до працевлаштування, розмежовуючи їх на три класи: основні академічні уміння, мисленнєві уміння вищого рівня, та особистісні уміння. 

Основні академічні уміння

Мисленнєві уміння вищого рівня

Особистісні уміння

  • Читання
  • Письмо
  • Наука
  • Математика
  • Усне спілкування
  • Слухання
  • Навчання
  • Пояснення (аргументація)
  • Творче мислення
  • Прийняття рішення
  • Вирішення проблем
  • Відповідальність
  • Самовпевненість
  • Самоконтроль
  • Комунікабельність
  • Чесність
  • Гідність
  • Адаптивність і гнучкість
  • Командний дух

 

  • Пунктуальність
  • Продуктивність
  • Зорганізованість
  • Позитивне ставлення до роботи
  • Акуратність
  • Охочість до співпраці
  • Самомотивованість
  • Самокерованість

Основні академічні уміння є необхідними для високоефективного виконання професійних обов’язків. Кожен працівник повинен володіти здатністю чути, читати і виконувати інструкції відповідним чином, за необхідності надання певної інформації – реагувати на запит в усній і письмовій формі належним чином, включаючи запис і перевірку інформації. Здатність до читання передбачає розуміння прочитаного та використання широкого різноманіття різнотипових письмових матеріалів різних форм. Точне виконання основних математичних обчислень також необхідне для працівників навіть початкового рівня.

Для успішної професійної діяльності, окрім основних академічних умінь важливим (якщо не найважливішим), вважається володіння мисленнєвими уміннями вищого рівня. Здатність думати, пояснити і прийняти розумне рішення є цінними  для працівників, які прагнуть ефективного професійного росту. Особа, яка вміє критично мислити, логічно діяти, адекватно оцінювати ситуацію з метою прийняття рішення і вирішення питання є дуже цінним надбанням для будь-якої організації. Застосування умінь вищого рівня у процесі роботи з технікою,  документами, інструментами та інформаційними системами піднімає ці уміння до вищого ступеню, а працівника, який ними володіє, робить ціннішим. Роботодавці, як правило, намагаються допомогти працівникам пройти підготовку з підвищення кваліфікації для оволодіння необхідними відповідними уміннями.

Незважаючи на гостру важливість основних академічних і мисленнєвих умінь вищого рівня, роботодавці особливо зацікавленні в особистісних уміннях і якостях працівника, оскільки, у більшості професій важко ефективно організувати роботу працівників без їх присутності. Надзвичайно важливо виховувати у студентів, як майбутніх працівників, позитивні особистісні якості і уміння, зокрема впевненість у собі, чесність і відкритість у роботі з іншими, повагу до себе, до колег, до своїх наставників, незважаючи на різноманіття людей та індивідуальні відмінності. Випускники з добре розвиненими особистісними уміннями вважають себе частиною команди і прагнуть працювати у культурі групи, проявляють позитивне ставлення та ініціативу в оволодінні новою інформацією для виконання поставленого завдання. Такі працівники здатні ставити цілі і пріоритети як на роботі, так і в особистому житті, ефективно управляючи та зберігаючи ресурси часу, грошей та інших важливих цінностей. Важливо також підкреслити, що здатність до працевлаштування є процесом навчання, а не кінцевим продуктом, що забезпечується навчальними закладами. Особа, яка спроможна працевлаштуватися після закінчення навчання, можливо, не володітиме такою здатністю через десяток або два десятки років, якщо вона не продовжувала навчатися і професійно та особистісно розвиватися.

Нездатність забезпечити молодих людей уміннями готовності до роботи, що є критичним для успішної професійної діяльності, рівнозначна створенню перешкод для здатності до працевлаштування на шляху випускника. Саме тому сучасна вища освіта покликана закласти основи розвитку здатності до працевлаштування у кожного випускника закладу вищої освіти XXI століття, що потребує подальших студій і напрацювань.