Основні етапи розвитку ЄПВО

Болонський процес є результатом ряду зустрічей міністрів, що відповідають за вищу освіту, на яких приймалися політичні рішення з метою створення Європейського простору вищої освіти до 2010 року. Процес також включає Європейську Комісію як повноправного учасника. Рада Європи і ЮНЕСКО-ЄЦВО (UNESCO-CEPES) разом з рядом зацікавлених організацій-учасників є також залученими до Процесу в якості консультантивних членів. Результатом їх діяльності є активна співпраця із закладами вищої освіти, що представлені Європейською Асоціацією Університетів (EUA) і Європейською Асоціацією закладів вищої освіти (EURASHE), студентами, що представлені Європейським Союзом студентів, викладачами, що представлені Освітнім Інтернаціоналом, а також Європейською Асоціацією забезпечення якості вищої освіти (ENQA) і Діловою Європою, що представляє організації-працедавців.

Починаючи з 1998 року, дев'ять міністерських конференцій, присвячених формуванню і розвитку Болонського процесу, проводилися в різних європейських містах, а саме у Парижі (у Сорбоннському університеті), Болоньї, Празі, Берліні, Бергені, Лондоні, Льовені/Лувені-ля Ньов та Будапешті/Відні.

Сорбонська Декларація (1998)

Основні принципи Болонського процесу відносяться до Спільної Сорбонської Декларації з гармонізації архітектури Європейської системи вищої освіти, що була підписана міністрами чотирьох країн: Франції, Німеччини, Італії та Великобританії 25 травня 1998 року.

В Сорбонській Декларації основна увага приділяється:

  • Поліпшенню міжнародної прозорості програм і визнанню кваліфікацій за допомогою поступової конвергенції загальної рамки кваліфікацій і циклів навчання;
  • Полегшенню мобільності студентів і викладачів в Європейському просторі та їх інтеграція в європейський ринок праці;
  • Розроблення рівневої системи ступенів для студентів додипломного циклу (ступінь бакалавра) та студентів післядипломного циклу (ступені магістра і доктора (PhD).

Болонська Декларація (1999)

Болонська Декларація щодо Європейського простору вищої освіти, в значній мірі інспірована Сорбонською Декларацією, була підписана у червні 1999 року міністрами, що відповідають за вищу освіту в 29 Європейських країнах. Ця декларація стала первинним документом, який використовували країни-підписанти для створення загальної рамки модернізації і реформи Європейської вищої освіти. Процес реформи став називатися Болонським процесом.

У 1999 році, країни-підписанти включали 15 членів-держав ЄЄ, три країни Європейської асоціації вільної торгівлі (EFTA) (Ісландія, Норвегія і Швейцарія) і 11 країн-кандидатів в ЄЄ (Болгарія, Чеська Республіка, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Румунія, Словаччина і Словенія). Такі міжнародні установи, як Європейська Комісія, Рада Європи і асоціації університетів, ректорів і Європейських студентів також брали участь у створенні проекту декларації.

В Болонській Декларації також формулюється завдання щодо підвищення міжнародної конкурентоздатності Європейської системи вищої освіти і підкреслюється необхідність впевненості в тому, що ця система приверне до себе значну увагу всього світу.

У Болонській Декларації, міністри підтвердили свій намір:

  • прийняти систему легко зрозумілих і порівнянних ступенів;
  • запровадити систему, що основним чином грунтується на двох основних циклах;
  • встановити систему кредитів (на зразок ЄКТС);
  • підтримати мобільність студентів, викладачів, дослідників і управлінського персоналу;
  • сприяти Європейському співробітництву у сфері забезпечення якості;
  • сприяти Європейським вимірам вищої освіти (в контексті розвитку навчальних планів і міжінституційного співробітництва).

Празьке Комюніке (2001)

У травні 2001, у Празі була скликана зустріч для оцінки досягнутого прогресу (як це було зазначено у відповідних національних звітах) і ідентифікації основних пріоритетів, які повинні сприяти розвитку Болонського процесу в подальші роки. У зустрічі брали участь 33 країни. Хорватія, Кіпр і Туреччина приєдналися як нові учасники. Також було залучено Ліхтенштейн, який приєднався до Процесу між Болонською і Празькою конференціями. Європейська Комісія також стала учасницею Процесу.

Міністри освіти також вирішили створити Групу супроводу Болонського процесу (BFUG), відповідальну за постійний розвиток Процесу. Група супроводу Болонського процесу (BFUG) складається із представників всіх країн-підписантів та почергово очолюється країнами Європейського союзу, під час їх президентства (головування) в ЄС. Рада Європи, Європейська Асоціація Університетів (EUA), Європейська Асоціація закладів вищої освіти (EURASHE) і Національне Об'єднання Студентів у Європі (ESІВ), пізніше перейменоване у Європейський союз Студентів (ESU), взяли участь в роботі Групи супроводу Болонського процесу (BFUG) в якості консультантів.

Празьке Комюніке визначило три елементи Болонською Процесу:

  • Розвиток навчання впродовж життя;
  • Залучення до Процесу закладів вищої освіти та студентів;
  • Сприяння привабливості Європейського простору вищої освіти.

Берлінське Комюніке (2003)

Проведена у вересні 2003, Берлінська Конференція була важливим етапом у супроводі Болонського процесу, із приєднанням семи країн-підписантів (Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, колишня Югославська Республіка Македонія, Ватикан, Росія, Сербія і Чорногорія), 40 країн було залучено в Процес.

У Берлінському Комюніке міністри зобов'язали Групу супроводу Болонського процесу (BFUG) готувати детальні звіти про прогрес і виконання проміжних пріоритетних завдань і організувати процес інвентаризації до міністерської конференції 2005 року. Європейський Центр вищої освіти ЮНЕСКО-ЄЦВО (UNESCO-CEPES) приєднався до роботи Групи супроводу Болонського процесу як консультативний член.

На Берлінській Конференції Болонський процес отримав додатковий поштовх, встановивши певні пріоритети на наступні два роки:

  • Розвиток забезпечення якості на інституційному, національному і Європейському рівнях;
  • Запровадження двоцикпової системи;
  • Визнання ступенів і періодів навчання, у тому числі надання Додатка до диплома автоматично і безкоштовно для всіх випускників з 2005 року;
  • Розробка загальної рамки кваліфікацій для Європейського простору вищої освіти;
  • Включення докторського рівня, як третього циклу в Процесі;
  • Сприяння тіснішому зв'язку між ЄПВО та Європейським простором наукових досліджень.

Бергенське Комюніке (2005)

У травні 2005 року, Болонський процес розширився до 45 країн-підписантів з приєднанням Вірменії, Азербайджану, Грузії, Молдови та України. Міністри, що відповідають за вищу освіту зустрілися в Бергені для обговорення середньо-терінових досягнень Болонського процесу. З цієї нагоди Групі супроводу Болонського процесу (BFUG) було надано повноваження підготувати Аналітичний звіт. Конференція в Бергені також відзначила прийняття Стандартів і рекомендацій забезпечення якості (ЄСР-ESG) і рамки кваліфікацій для Європейського простору вищої освіти.

Європейська Асоціація із забезпечення якості у вищій освіті (ENQA), Пан-Європейська Структура Освітнього Інтернаціоналу і Союз Конфедерацій Промисловців і Працедавців Європи (що пізніше стали Business Europe) приєдналися до Групи супроводу Болонського процесу (BFUG) як консультативні члени.

У Бергенському Комюніке, міністри розширили список пріоритетів до 2007 року, який зараз також включає:

  • Посилення соціального виміру і усунення перешкод для мобільності;
  • Запровадження стандартів і рекомендацій забезпечення якості, як пропонується у звіті Європейської Асоціації із забезпечення якості у вищій освіті (ENQA);
  • Розвиток національних рамок кваліфікацій, що узгоджуються з Рамкою кваліфікацій для Європейського простору вищої освіти;
  • Створення можливостей для гнучких траєкторій навчання у вищій освіті, включаючи процедури визнання попереднього навчання.

Лондонське Комюніке (2007)

Лондонська зустріч міністрів, що проходила 17 та 18 травня 2007 року, стала початком встановлення першої юридичної організації, створеної за допомогою Болонського процесу - Європейського реєстру забезпечення якості (EQAR). Він створений, як реєстр Агенцій із забезпечення якості, відповідно до стандартів і рекомендацій для забезпечення якості (Європейські Стандарти і Рекомендації), які є легітимними для роботи в Європейському просторі вищої освіти.

Лондонське Комюніке також позначило прогрес у двох ключових галузях – соціальний вимір, в якому міністри погодилися розвивати національні плани дій і проводити моніторинг їх запровадження, та глобальний вимір, де міністри погодилися із стратегією розвитку глобального виміру Європейського простору вищої освіти.

Кількість країн-учасниць розширилася до 46 з визнанням Республіки Чорногорії, як незалежної Держави в ЄПВО.

Комюніке в Льовені і Лувені-ля Ньов (2009)

Під час зустрічі міністрів у Льовені/Лувені-ля Ньов, яка проходила 28 та 29 квітня 2009 року, був проведений аналіз досягнень Болонського процесу та визначені пріоритети для ЄПВО на наступне десятиріччя.

Міністри підкреслили досягнення Болонського процесу за останні десять років реформи Європейської вищої освіти, зазначивши, зокрема, зростання сумісності та порівнянності Європейських систем освіти через запровадження структурних змін і використання ЄКТС та Додатка до диплома. Визнаючи, що повністю ЄПВО поки що не є реальністю, комюніке в Льовені і Лувені-ля Ньов також встановило пріоритети для наступного десятиріччя на період до 2020 року.

Організаційні структури Болонського процесу були визнані відповідними для встановлених цілей, і міністри вирішили, що в майбутньому Болонський процес очолюватиметься країною, що головує в ЄС і країною, яка не учасником ЄС.

У Комюніке в Льовені і Лувені-ля Ньов, міністри погодилися з тим, що:

  • Кожна країна повинна встановити вимірні цілі для повної участі і зростання інтегрованості різних соціальних груп у вищій освіті до кінця наступного десятиріччя;
  • До 2020 як мінімум 20% випускників ЄПВО повинні навчатися або проходити практику (стажування) за кордоном;
  • Навчання впродовж життя і працевлаштування - важливі місії вищої освіти;
  • Студенто-центроване навчання має бути основним завданням реформи існуючого навчального плану.

Будапештсько-Віденська Декларація (2010)

11 та 12 березня 2010 року міністри, що відповідають за вищу освіту, зібралися у Будапешті та Відні. Основною метою цієї зустрічі був запуск Європейського простору вищої освіти, як це було передбачено Болонською Декларацією 1999 року.

Кількість країн-учасниць Болонського процесу розширилася до 47 з приєднанням Казахстану, як повноправного члена Болонського процесу.