Історія

Багато в чому Болонський процес cтав революційним щодо співробітництва в галузі європейської вищої освіти. Чотири міністри освіти, що взяли участь у святкуванні 800-річчя Паризького університету (Сорбонська Спільна декларація, 1998) дійшли висновку, що сегментація європейського сектора вищої освіти в Європі є застарілою і, в деякій мірі, навіть шкідливою. Впродовж року, рішення щодо участі у добровільному процесі створення Європейського простору вищої освіти (ЄПВО) було формалізоване в місті Болоньї 30-ма європейськими країнами (Болонська декларація 1999 року). Зараз стало очевидним те, що це був унікальний захід. Сьогодні Болонський процес включає 47 країн-учасниць із 49-ти країн, які ратифікували Європейську культурну конвенцію Ради Європи (1954).

 
З початку свого створення Болонський процес мав за мету посилити конкурентоспроможність і привабливість європейської вищої освіти та сприяти мобільності студентів і працевлаштуванню через запровадження системи, що ґрунтується на додипломному (бакалаврат) і післядипломному (магістратура, докторнатура) навчанні з легкозрозумілими програмами і ступенями (бакалавр, магістр, доктор філософії). Забезпечення якості вищої освіти є наріжним каменем в умовах розвитку Болонського процесу.
 
Починаючи з 1999 року різноманітні зустрічі міністрів, розширили цей порядок денний і сприяли розробці і розвитку важливих інструментів прозорості і визнання кваліфікацій вищої освіти. Додипломну / післядипломну ступеневу структуру передбачено модифікувати в трициклову систему, яка тепер включає в себе поняття рамки кваліфікацій, що базується на результатах навчання. Запроваджено поняття соціального виміру вищої освіти і визнання кваліфікацій, які займають центральне місце щодо політики європейської вищої освіти. Таким чином, еволюція основних цілей Болонського процесу стає очевидною.
 
В якості подальших заходів стосовно цілей Болонської декларації мали місце Конференції міністрів, які відбувалися кожні два роки. Міністри висловлювали свої рекомендації через відповідні Комюніке.
 
У Празькому комюніке 2001 року кількість країн-учасниць зросла до 33-ьох, і там мало місце розширення цілей на основі навчання впродовж життя, залучення студентів в якості активних партнерів та підвищення привабливості і конкурентоспроможності Європейського простору вищої освіти (ЄПВО). Також, міністри взяли на себе зобов'язання сприяти подальшому розвитку системи забезпечення якості та розвитку національних рамок кваліфікацій вищої освіти. Ці зобов’язанні були тісно пов'язані із навчанням впродовж життя, оскільки воно вважається важливим елементом вищої освіти, який варто взяти до уваги при модернізації системи вищої освіти. Орім того, важливо відзначити, що тема соціального виміру була вперше запроваджена у Празькому комюніке.
 
Наступна конференція міністрів відбулася в Берліні, в 2003 році. У Берлінському комюніке зазначається збільшення числа країн-учасниць Болонського процесу до 40 членів. Основні положення цього комюніке полягають  у розширенні завдань щодо зміцнення зв'язків між Європейським простором вищої освіти і Європейським дослідницьким простором, а також сприянні забезпеченню якості вищої освіти. Ще одним важливим аспектом є те, що в Берлінському комюніке йдеться про створення структур, що супроводжують і підтримують Болонський процес в період між двома зустрічами міністрів європейських країн. Цей механізм було створено: Група Супроводу Болонського процесу (BFUG), Правління і Болонський Секретаріат.
 
В цьому комюніке міністри дійшли згоди, що повинні бути створені національні структури супроводу Болонського процесу в кожній країні-учасниці.
 
Бергенcьке комюніке 2005 року, підкреслило важливість партнерських відносин, включаючи студентів, вищі навчальні заклади, викладачів і роботодавців поряд з подальшим розширенням наукових досліджень, особливо стосовно запровадження третього циклу - докторські програми.  Крім того, комюніке підкреслено твердий намір міністрів стосовно покращення та забезпечення доступності вищої освіти, а також підвищення привабливості Європейського простору вищої освіти в інших частинах світу.
 
У Лондонському комюніке 2007 року, число країн-учасниць зросло до 46. Це комюніке зосередило свою увагу на оцінці прогресу, досягнутого з часу підписання Болонської декларації, щодо мобільності, ступеневої структури, визнання, рамок кваліфікацій (як загальних, та і національних), навчання впродовж життя, забезпечення якості, соціального виміру, а також встановленні пріоритетів на 2009 рік,  якими в основному є, мобільність, соціальний вимір, який було визначено тут вперше, збір даних, спроможністьість працевлаштування, Європейський простір вищої освіти в глобальному контексті та інвентаризація. Зазначаєтся, що в період до 2010 року і після, існує необхідність подальшого співробітництва, розглядаючи його як можливість переформулювати бачення і цінності.
 
В Льовен / Лувен-ля-Ньов комюніке 2009 року, створено і запропоновано пріоритети розвитку ЄПВО впродовж наступного десятиліття з акцентом на: соціальний вимір, навчання впродовж життя, працевлаштування, студенто-центроване навчання і вивчення місії освіти, міжнародної відкритості, мобільності, освіти, наукових досліджень та інновацій, а також збір даних, фінансування вищої освіти і багатовимірних інструментів прозорості. Ці основні області  діяльності показали новий напрямок Болонського процессу на шляху до більш глибоких підходів до реформ, забезпечуючи тим самим завершення реалізації Болонського процесу. Ще одна зміна, з точки зору внутрішньої організації, стосовно процедури Головування у Болонському процесі: від попередньої ситуації, коли Головування  Болонського процесу здійснювалося країною, що Головувала в ЄС, до ситуації, відповідно до якої, процес проходитиме під головуванням двох країн: обидві країни здійснюють Президентство в ЄС, і країна, яка не входить в ЄС, зазначаються в алфавітному порядку, починаючи з 1 липня 2010 року.
 
Наступна Конференція міністрів відбулася тільки через рік після вищезгаданої, а точніше в березні 2010 року. Вона відбулася у Будапешті-Відні як ювілейна конференція і стосувалася святкування десятиліття Болонського процесу. З цієї нагоди відбувся офіційний запуск Європейського простору вищої освіти, що з точки зору загальноєвропейської структури вищої освіти означало, що цілі поставлені Болонською декларацією, були зреалізовані.
 
Однак, існування Європейського простору вищої освіти саме по собі не означає досягнення усіх цілей, погоджених міністрами, які беруть участь в Болонському процесі. Таким чином, тепер ми можемо сказати, що Болонський процес і Європейський простір вищої освіти вступили у нову фазу, а саме фазу консолідації і запровадження в дію, особливо у світлі дуже різних реакцій на імплементацію Болонського процесу в Європі.
 
Крім того, починаючи з Будапешт-Віденської Конференції міністрів, ЄПВО було розширено до 47 країн із приєднанням до Болонського процесу Казахстану.
 
Окрім конференції міністрів, було також організовано Болонський політичний форум, який до цих пір проводився тільки в поєднанні з Конференціями міністрів ЄПВО.
 
Перший Болонський політичний форум був організований в Льовені / Лувен-ла-Ньов в 2009 році і в ньому взяли участь 46 членів Болонського процесу, а також широкий спектр третіх країн та неурядових організацій. Основні питання узгоджені учасниками, були наступними: ключова роль вищої освіти у розвитку суспільства, що ґрунтується на навчанні впродовж життя і справедливому доступі на всіх рівнях суспільства до можливостей навчання; важливість державних інвестицій у вищу освіту, незважаючи на економічну кризу; міжнаціональні обміни в галузі вищої освіти повинні регулюватися на основі академічних цінностей, пропагуючи збалансований обмін викладачів, дослідників та студентів між країнами, з метою забезпечення справедливої та плідної "циркуляції мізків", як альтернативи "витоку мізків" (відїзду висококваліфікованих фахівців за кордон).
 
Другий Болонський політичний форум відбувся у Відні в березні 2010 року, і у ньому взяли участь 47 членів, вісім консультативних членів, а також треті країни та інших неурядові організації. Основні теми обговорення, включені в другу Заяву Болонського політичного форуму, стосувалися способу реагування систем вищої освіти та установ на зростаючий попит і численні очікування суспільства, балансу між співпрацею і конкуренцією міжнародних вищих навчальних закладів. Заява цього Форуму також включила деякі можливі конкретні підходи до зворотного зв'язку, що стосуються його учасників, а саме призначення контактних осіб для кожної країни-учасниці, які також будуть відігравати роль об’єднувальної ланки щодо поліпшення обміну інформацією та проведення спільних заходів, включаючи підготовку чергового Болонського політичного форуму на рівні міністрів. Крім того визнана потреба в підтримці глобального діалогу студентів.
 
Що стосується реалізації положень Болонського процесу, то, прогрес за ці роки був нерівномірним, як видно із різних звітів, бази даних та моніторингових заходів. Це показує, що реформи в рамках Болонського процесу все одно повинні бути прискорені, з тим щоб забезпечити більшу порівнянність, сумісність і послідовність системи вищої освіти в Європі.
 
Якщо в 2010 році, основною метою Болонського процесу було запровадити в дію Європейський простір вищої освіти, як зазначено в Льовен / Лувен-ля-Ньов комюніке, основними пріоритетами на найближче десятиліття є:
• Соціальний вимір
• Навчання впродовж життя
• Спроможність працевлаштування
• Студенто-центроване навчання
• Освіта, наука та інновації
• Мобільність
• Збір даних
• Багатовимірні інструменти прозорості
• Фінансування
 
Таким чином, Групою супроводу Болонського процесу, створено наступні робочі групи в період на 2009-2012 роки:
• Соціальний вимір
• Рамки кваліфікацій
• Міжнародна відкритість
• Мобільність
• Визнання
• Звітність про реалізацію Болонського процесу
• Механізми прозорості,
 
а також наступні мережі:
 
• Мережа щодо поширення інформації про ЄПВО та його популяризації;
• Мережа експертів з підтримки студентів у Європі (NESSIE);
• Мережа кореспондентів щодо запровадження національних кваліфікаційних рамок
 
Тепер, після запуску Європейського простору вищої освіти, Болонський процес знаходиться на шляху до нової фази, більш глибокої, зосередженої на зменшенні відмінностей в запровадженні його основних положень в країнах, що входять в ЄПВО.
 
Наступний етап Європейського простору вищої освіти повязаний з Конференцією міністрів, яка відбулася у Бухаресті, у Румунії, 26-27 квітня 2012 року. Третій Болонський політичний форуму також пов'язаний з цією зустріччю міністрів, що дозволяє подальше обговорення розвитку Європейського простору вищої освіти в глобальному масштабі.