Європейський простір вищої освіти (ЄПВО)

ЄПВО є міждержавною структурою співробітництва, яка офіційно заснована на Конференції міністрів країн-учасниць Болонського процесу, що відбулася в Будапешті і Відні у березні 2010 року. Болонський процес було започатковано і підтримано на Конференції міністрів відповідальних за вищу освіту у Франції, Німеччині, Італії та Сполученому Королівстві у Болоньї в червні 1999 року.
 
Цілі
Метою ЄПВО є розвиток вищої освіти, який полягає в наступному:
- Ґрунтується на академічній свободі, інституційній автономії та участі студентів і викладачів в управлінні вищою освітою;
- Сприяє якості, економічній привабливості та соціальній згуртованості;
- Заохочує студентів і викладачів вільно переміщатися (бути мобільними);
- Розвивається соціальний вимір вищої освіти;
- Сприяє працевлаштуванню випускників і навчанню впродовж життя;
- Вбачає в студентах і співробітників активних членів академічної спільноти;
- Є відкритим і співпрацює з вищою освітою в інших частинах світу.
ЄПВО координує структурні реформи між урядами, а саме:
- Запровадження системи зрозумілих і порівнюваних ступенів (трициклова система бакалавра, магістра та доктора філософії (PhD));
- Забезпечення прозорості щодо змісту навчання за допомогою кредитів Європейської системи перенесення і накопичення кредитів (ЄКТС) і Додатка до диплома;
- Визнання кваліфікацій (ступенів і періодів навчання);
- Створення загального європейського розуміння забезпечення якості;
- Запровадження Рамки кваліфікацій вищої освіти ЄПВО.
Законодавчі зміни вводяться урядами у світлі домовленостей, досягнутих в рамках ЄПВО. Ступінь запровадження і, таким чином, пільги для студентів, співробітників та установ є різними в кожній окремо взятій країні-учасниці Болонського процесу.
 
Критерії членства
Країни-учасниці Європейської культурної конвенції, мають право на членство в ЄПВО за умови, що вони в той же час заявляють про свою готовність продовжувати і реалізовувати цілі Болонського процесу в своїх системах вищої освіти. Їх заяви мають містити інформацію про те, як вони будуть запроваджувати положення і цілі декларації. Анкета, яка застосовувалася для претендентів у члени ЄВПО була переглянута Групою супроводу Болонського процесу (BFUG) в 2011 році, стосовно посилення вимоги, яка б сприяла демонстрації прихильності країн до цінностей, цілей і політики ЄПВО.
 
Членство
ЄПВО в даний час нараховує 47 держав-членів, які приєдналися до Болонського процесу, а саме:
1999 - 29 країн: Австрія, Бельгія, Болгарія, Чеська Республіка, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Ісландія, Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словацька Республіка, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Сполучене Королівство
2001 - 33 країн: Хорватія, Кіпр, Ліхтенштейн і Туреччина.
2003 - 40 країн: Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Російська Федерація, Сербія та колишня Югославська Республіка Македонія.
2005 - 45 країн: Вірменія, Азербайджан, Грузія, Молдова, Україна.
2007 - 46 країн: Чорногорія (на знак визнання та проголошення незалежності у 2006 році).
2010 - 47 країн: Казахстан.
Європейська Комісія є також повноправним членом.
 
ЄПВО також має вісім консультативних членів: БізнесЄвропа (BusinessEurope); Рада Європи (Council of Europe (CoE)); Освітній Інтернаціонал (Education International (EI)); Європейська Асоціація забезпечення якості вищої освіти (The European Association for Quality Assurance in Higher Education (ENQA)); Європейський Союз Студентів (European Students Union (ESU)), Європейська Асоціація Університетів (European University Association (EUA)); Європейська Асоціація закладів вищої освіти (The European Association of Institutions in Higher Education (EURASHE)); ЮНЕСКО (UNESCO).
 
Розвиток вищої освіти сучасної Європи та інших регіонів світу в значній мірі обумовлений Болонським процесом. Його мета і результат - створення до 2010 року Європейського простору вищої освіти (ЄПВО) та його подальше вдосконалення впродовж десятиріччя – до 2020 року.
Важливо відзначити, що скептицизм, відмова, неприйняття ідеї євроінтеграції освіти, які сьогодні існують у суспільній свідомості, свідчать, перш за все, про незнання або викривлене розуміння положень Болонського процесу. Ілюзія повної самодостатності, можливо, якийсь період може слугувати ресурсом для виживання університетської освіти України. Однак в умовах інтеграції вищої освіти у ЄПВО він швидко вичерпується. Самоізоляція від процесів, які розвиваються в ЄПВО, гальмує розвиток будь-якого вищого навчального закладу.