Визнання

ВИЗНАННЯ

1. Перегляд національного законодавства з метою повної відповідності Лісабонській Конвенції про визнання і сприяння використанню Довідника європейського простору з визнання для поліпшення практики визнання

Хоча кожен член ЄПВО, окрім Греції в даний час ратифікував Лісабонську Конвенцію про визнання, імплементація Конвенції вимагає бажати кращого. Аналіз Національних планів дій щодо визнання 2007 року[1] вказав на широкий спектр труднощів у забезпеченні справедливого визнання кваліфікацій, враховуючи той факт, що багато країн ще не узгодили своє законодавство відповідно до принципів Лісабонської Конвенції про визнання. Відтак, в ряді країн, існувала невідповідність між зобов'язаннями взятими на себе країною внаслідок ратифікації Лісабонської Конвенції про визнання і положеннями національного законодавства відповідної країни. Послідовні аналітичні звіти і звіти про імплементацію вказують на недостатній розвиток ситуації. З 2007 року, подальші тенденції у вищій освіті – зокрема, стосовно ролі результатів навчання і рамок кваліфікацій у визнанні та зосередженні на них – також сприяють значній необхідності перегляду національного законодавства.

У більшості країн, заклади вищої освіти відіграють ключову роль у визнанні кваліфікацій з метою подальшого вивчення. У цьому відношенні Довідник європейського простору з визнання надає ефективні рекомендації, а заклади повинні заохочувати його використання.

Усі заявники повинні мати можливість оскаржити рішення про визнання і повинні бути належним чином поінформовані про механізм процедури оскарження. Навчальні заклади повинні переглянути свої процедури оскарження з огляду на надання заявникам змоги для реалізації відповідних можливостей оскарження прийнятих закладом рішень щодо визнання, а також включити принцип справедливого визнання у свої кодекси етичної поведінки.

Рекомендації

  • На зустрічі 2015 року міністри повинні зобов'язатися переглянути своє національне законодавство з метою повної відповідності Лісабонській Конвенції про визнання, з належним урахуванням моніторингу імплементації Конвенції Комітетом Конвенції, і прозвітувати Болонському секретаріату до кінця 2016 року. Від Комітету Конвенції у співпраці з Європейською мережею національних інформаційних центрів з академічного визнання і мобільності (ENIC Network) та Мережею національних інформаційних центрів з академічного визнання та мобільності (NARIC Network) можуть вимагати підготовки аналізу звітів до кінця 2017 року.
  • Заклади вищої освіти повинні належним чином використовувати Довідник європейського простору з визнання (EAR) у своїй роботі щодо визнання. Вони повинні переглянути свої власні інституційні процедури з метою надання заявникам належних можливостей для оскарження прийнятих закладом рішень стосовно визнання, а також включити принцип справедливого визнання у свої кодекси етичної поведінки.

2. Визнання попереднього навчання

Робоча група зі структурних реформ повідомляє, що, на жаль, незважаючи на неодноразові запити, вона не отримала суттєвого внеску від мережі з визнання попереднього навчання. Саме тому ці пункти розроблено без підтримки і внеску  під-структури,  створеної для роботи у цій галузі.

Хоча, в принципі, термін “попереднє навчання”, ймовірно, можна застосовувати до всіх видів навчання (які за визначенням передують теперішньому, інакше вони б не відбулися), формального неформального або неофіційного, найчастіше використовується для позначення навчання, відмінного від  отриманого шляхом визнаних формальних освітніх програм. У такому контексті термін використовується у даному звіті, і – без наміру надати повний перелік прикладів – термін включає в себе навчання через досвід роботи, життєвий досвід, діяльність у волонтерських об'єднаннях, таких як студентські та молодіжні організації; релігійні, благодійні та культурні асоціації; художня діяльність, політична робота; спортивні заходи; невизнані формальні освітні програми, тощо.

"Визнання попереднього навчання» може стосуватися двох пов'язаних, але різних процесів. З одного боку, визнання може забезпечуватися шляхом зворотного процесу, основна мета якого полягає у керівництві окремою особою, що навчається, з метою його/її подальшого навчального розвитку. З іншого боку, це може означати формальне оцінювання результатів навчання досягнутих в рамках неформального або неофіційного навчання з метою доступу до навчальної програми або присвоєння даної кваліфікації. Саме в такого значення надано терміну у звіті. Це значення є спорідненим до визначення “визнання” запропонованого Радою Європи/ЮНЕСКО у Лісабонській Конвенції про визнання, як “Офіційного підтвердження компетентним органом з оцінювання  іноземної освітньої кваліфікації огляду на доступ до відповідної освітньої та / або професійної діяльності".

Відтак, у контексті даного звіту "визнання попереднього навчання" означає формальне оцінювання результатів навчання досягнутих в рамках неформальної або неофіційної освіти з метою надання доступу до навчальної програми або сприяння присвоєнню кваліфікації. Багато членів ЄПВО та їх заклади вищої освіти мають добре розвинену практику визнання попереднього навчання, в той час як в інших країнах та закладах, визнання попереднього навчання стає новим підходом. Незалежно від того, чи практики і стратегії стосовно визнання необхідно ще запровадити, чи вони уже використовуються впродовж певного часу, такі практики потребують постійного оцінювання (переоцінювання) з огляду на подальше удосконалення.

Визнання попереднього навчання є галуззю, де досвід може використовуватися спільно з галуззю професійно-технічної освіти і підготовки, де воно успішно впроваджено у ряді країн, часто з ініціативи та за підтримки роботодавців. Особливо з пропозицією включити кваліфікації короткого циклу в РК-ЄПВО (див. IV.2.1), обидві галузі можуть отримати вигоду від обміну позитивним досвідом, особливо, хоча не виключно для короткого циклу/ЄРК 5 рівня. Логічні міркування щодо впровадження і реалізації визнання попереднього навчання можуть відрізнятися для кожної галузі, зокрема, з посиленням акценту на здатності до працевлаштування у професійно-технічній освіті і підготовці, що доповнюється значним інтересом стосовно соціального виміру, і на основі принципу навчання впродовж життя у вищій освіті, але обидві галузі зосереджуються на постаті   студента / особи, що навчається. Зближення між вищою освітою та професійно-технічною освітою і підготовкою у галузі визнання попереднього навчання може підвищити доступ до (вищої) освіти, а також допомогти у побудові довіри між роботодавцями та галуззю вищої освіти.

Більшою чи меншою мірою, визнання попереднього навчання, може зіткнутися з нерозумінням зі сторони академічних працівників, роботодавців та інших осіб, чиї уявлення про кваліфікацію носять переважно формальний характер. Мережу з визнання попереднього навчання створено з метою поліпшення та розвитку стратегії і практики в усьому ЄПВО, але мережа надала недостатньо доказів успішних зусиль у цьому напрямку. Під час розробки своєї робочої програми на період 2015 - 2018 років ГСБП повинна оцінити чи дана мережа (все ще) є відповідним інструментом сприяння визнанню попереднього навчання в межах ЄПВО.

Визнання попереднього навчання є галуззю, в якій продовжують існувати не тільки значні розбіжності між стратегією і практикою різних закладів і країн, але й галуззю, що відносно швидко розвивалась впродовж останнього десяти – двадцяти років. Це підтверджується тим фактом, що положення Лісабонської Конвенції про визнання є відносно загальними (Стаття IV, 8):

На території Сторін, в яких доступ до вищої освіти може отримуватися на основі нетрадиційних кваліфікацій, схожі кваліфікації, присвоєні на території інших Сторін, повинні оцінюватися у такий самий спосіб, як і нетрадиційні кваліфікації, отримані на території Сторони, в якій запитується визнання кваліфікації.

Цей текст відображає той факт, що на час прийняття Лісабонської Конвенції про визнання (1997), сама ідея визнання попереднього навчання сприймалась не однаково в Європейському регіоні.

Рекомендація Ради Європи від 20 грудня 2012[2] закликає  держави-члени ЄС повинні впровадити не пізніше 2018 року механізми для легалізації неформального і неофіційного навчання, які дозволять кожному отримати повне або часткове визнання кваліфікації на основі затвердженого навчального досвіду. Ці механізми легалізації мають бути внесені до національних рамок кваліфікацій. Рекомендація стосується всіх типів і рівнів кваліфікацій, не порушуючи чинне законодавство ЄС щодо визнання професійних кваліфікацій.

РГСР вважає, що члени ЄПВО та їх заклади повинні продовжувати розробляти стратегію та практику сприяння визнанню попереднього навчання. Це важливо з точки зору особистої справедливості – особи, що навчаються, повинні отримати належне визнання їх кваліфікацій без повторного навчання або екзаменів, які вони вже отримали, – а також стосовно суспільної ефективності – як суспільства, ми не можемо дозволити собі не повною мірою використовувати кваліфікації усіх громадян. Подані нижче рекомендації спрямовані на заохочення і надання змоги державним органам, закладам вищої освіти та роботодавцям сприяти визнанню попереднього навчання у відповідних контекстах.

Рекомендації

Державні ограни влади повинні

  • переглянути чинне законодавства з метою усунення перешкод, які залишаються на шляху до визнання попереднього навчання з метою забезпечення доступу до програм вищої освіти і сприяння присвоєнню кваліфікацій на основі попереднього навчання;
  • переглянути свої національні рамки кваліфікацій з метою гарантій, що навчальні траєкторії в межах структури забезпечуються на достатньому рівні для визнання попереднього навчання;
  • заохочувати заклади вищої освіти до поліпшення їх здатності визнавати попереднє навчання.

Заклади вищої освіти повинні:

  • розробити скоординований підхід до визнання попереднього навчання, якщо він досі не затверджений;
  • у подальшому зобов'язатися визнавати попереднє навчання шляхом розробки інституційних стратегій, рекомендацій і механізмів визнання;
  • розробити і створити гнучкі навчальні плани, які забезпечують і враховують можливості для визнання попереднього навчання, а також передбачають гнучкі навчальні траєкторії з гнучкими методами входження, прогресії і реалізації;
  • переконатися, що можливості для визнання попереднього навчання включені у розвиток і розробку навчальних планів, навчальних програм і гнучких навчальних траєкторій.

Органи державної влади та заклади вищої освіти повинні систематично збирати дані про практику визнання попереднього навчання закладами вищої освіти, щоб поліпшити публічність цих процесів, а також інформувати про подальший розвиток стратегії на національному та європейському рівнях.

Роботодавці та заклади вищої освіти, за підтримки органів державної влади, за необхідності, повинні розробити стратегії і практичні підходи для навчання на базі організації, що забезпечать достатні підстави, зокрема шляхом чіткого визначення і підтвердження результатів навчання, для визнання навчання на базі організації не як частини формальної освіти з метою забезпечення доступу до програм вищої освіти і присвоєння кваліфікацій.

Європейська мережа національних інформаційних центрів з академічного визнання і мобільності (ENIC Network) та Мережа національних інформаційних центрів з академічного визнання і мобільності (NARIC Network) і Комітет Лісабонської Конвенції про визнання повинні розробити пропозиції стосовно цілісної стратегії і практики щодо визнання попереднього навчання у всьому ЄПВО, з належним врахуванням рекомендації Ради від 20 грудня 2012 року[3]. Комітет Лісабонської Конвенції про визнання повинен розглянути можливість розробки додаткового тексту Лісабонської Конвенції про визнання і, в разі необхідності, представити проект тексту для затвердження Комітетом до 2019 року.

Під час розробки своєї робочої програми на період 2015 - 2018 років, ГСБП повинна охарактеризувати відповідні документи з метою сприяння визнанню попереднього навчання у ЄПВО.

 

[1] Раухварґерс, Андрейс  і Аґнесе Русакова (2010). Покращення визнання у ЄПВО: аналіз  національних планів дій. Стразбург 

Rauhvargers, Andrejs and Agnese Rusakova (2010).  Improving recognition in the European Higher Education Area: an analysis of national action plans. Strasbourg. Council of Europe Publishing Council of Europe higher education  series no.12