Рамки кваліфікацій

РАМКИ КВАЛІФІКАЦІЙ

1. Місце кваліфікацій короткого циклу в рамках кваліфікацій ЄПВО 

З прийняттям РК-ЄПВО у Бергені 2005 року, міністри визнали, що країни можуть включати кваліфікації короткого циклу у перший цикл своїх національних рамок кваліфікацій, але відмовились прийняти відповідне положення щодо внесення кваліфікацій короткого циклу до РК-ЄПВО:

Ми приймаємо всеохоплюючу рамку кваліфікацій у ЄПВО, що складається з трьох циклів (у тому числі можливість проміжних кваліфікацій в рамках національного контексту), загальних дескрипторів для кожного циклу на основі результатів навчання та компетентностей, а також діапазонів кредиту у першому та другому циклах. (Бергенське комюніке).

Повторне прийняття відбулося у 2009 році:

В межах національних контекстів, проміжні кваліфікації в рамках першого циклу можуть бути засобом розширення доступу до вищої освіти. (Левен / Лувен-ля-Нев комюніке).

У 2012 році міністри визнали, що різноманітність кваліфікацій зросла у зв'язку з ситуацією в 2005 році, заявляючи:

В подальшому ми зобов’язуємося співвідносити кваліфікації першого, другого і третього циклів з рівнями 6, 7 і 8 ЄРК відповідно, або ж з еквівалентними рівнями країн, не пов'язаних з ЄРК. Ми будемо досліджувати, як РК-ЄПВО може враховувати кваліфікації короткого циклу (рівень 5 ЄРК) і заохочувати країни використовувати РК-ЄПВО для співвіднесення цих кваліфікацій у національних контекстах, де вони існують. (Бухарестське комюніке).

Важливим тенденцією з 2005 року є те, що програми коротких циклів здобули популярність у багатьох країнах і ЄРК, прийнята в 2008 році, включає в себе 5 рівень,  який, зазвичай, співвідносяться з кваліфікаціями короткого циклу, незалежно від галузі вищої освіти чи професійно-технічної освіти і підготовки[1]. Деякі кваліфікації, що співвідносяться з 5 рівнем ЄРК не є кваліфікаціями вищої освіти, хоча багато з них є. Варто зазначити, що кваліфікації першого і другого ступеневих рівнів (6 і 7 рівні ЄРК) не вважаються кваліфікаціями вищої освіти в системах, до яких вони належать. Тому не визнання РК-ЄПВО широко розповсюдженого існування кваліфікацій короткого циклу в національних системах видається суперечливим.

Варто також наголосити, що національні системи освіти можуть включати в себе інші рівні, аніж ті, що відносяться до всеохоплюючої рамки, так як, національні рамки є самосертифікованими і співвідносяться з РК-ЄПВО та ЄРК. Наприклад, у той час як ЄРК складається з 8 рівнів, кількість рівнів у національних рамках в даний час коливається від 7 до 12. Включення кваліфікацій короткого циклу у РК-ЄПВО жодним чином не зобов'язуватиме країни включати такі кваліфікації у свої національні рамки, але це дало б очевидне визнання того факту, що багато національних рамок таки включають кваліфікації короткого циклу.

Незалежно від того чи кваліфікації короткого циклу включені у всеохоплюючі рамки кваліфікацій ЄПВО, рамка кваліфікацій повинна забезпечувати чіткий спосіб поєднання траєкторій, які пов’язують кваліфікації короткого циклу з кваліфікаціями першого циклу (бакалавр). Державні органи влади повинні заохочувати заклади вищої освіти до співпраці з іншими закладами, що пропонують навчальні програми короткого циклу з метою розробки цих способів поєднання траєкторій.

Рекомендації

На зустрічі 2015 року міністри повинні прийняти рішення про включення кваліфікацій короткого циклу у всеохоплюючу рамку кваліфікацій ЄПВО (РК-ЄПВО на основі Дублінського дескриптору[2] кваліфікацій короткого циклу і забезпечених якістю відповідно до Стандартів і рекомендацій щодо забезпечення якості у ЄПВО (ESG), щоб відкрито визнати той факт, що багато національних рамок тепер включають кваліфікації короткого циклу, але без зобов'язання країн включити такі кваліфікації в їхні НРК.

2. Співвіднесення кваліфікацій доступу до вищої освіти

Співвіднесення кваліфікацій, отриманих після закінчення школи, які дають доступ до вищої освіти визначено основним викликом ефективності всеохоплюючих рамок. Це визнається в Бухарестському комюніке:

Спільне розуміння рівнів наших рамок кваліфікацій є важливим для визнання в академічних і професійних цілях. Кваліфікації, отриманні після закінчення школи, що дають доступ до вищої освіти вважатимуться 4 рівним Європейської рамки кваліфікацій (ЄРК), або еквівалентними рівнями для країн, не пов'язаних з ЄРК, де вони включені в національні рамки кваліфікацій.

Ця заява була зроблена в світлі обговорень в деяких країнах щодо необхідності співвіднесення кваліфікацій середньої освіти, що забезпечують доступ до вищої освіти, з рівнями 4 або 5 ЄРК. Це питання має велике значення для майбутнього розвитку всеохоплюючих рамок кваліфікації. Як наголошується у звіті 2012 році Робочої групи щодо рамок кваліфікацій, якщо деякі кваліфікації, отримані після закінчення школи, відповідають рівню 5 ЄРК, а, відтак, належать до кваліфікацій першого циклу РК-ЄПВО, логічним є те, що кваліфікації, отримані після закінчення школи, у країнах, де вони співвідносяться з рівнем 4, не будуть повністю визнаними для доступу до подальшого навчання, і, навпаки, країни, що співвідносять свої кваліфікації доступу з рівнем 5 ЄРК, очікують, що вони будуть визнаватися для кредитів майбутнього першого ступеня, оскільки, на практиці вважатимуться рівнем кваліфікацій короткого циклу.

РГСР вважає за необхідне надати рекомендацію щодо співвіднесення кваліфікацій доступу, так як це очевидно впливає на РК-ЄПВО і, окрім того, на сприяння, або його відсутність стосовно доступу до вищої освіти у всьому ЄПВО. Проте, зараз ведеться конструктивний діалог з цього питання в межах ЄРК, а також країн, де ця проблема замовчується у дебатах національного характеру, а тому важливо не надати рекомендації, які можуть зашкодити цьому діалогу.

Рекомендація

Зважаючи на обговорення, які ведуться на національному рівні у деяких членів ЄПВО, РГСР вирішила відкласти прийняття рішення, але рекомендує включити питання до порядку денного структурних реформ ЄПВО знову після 2015 року.

3. Кваліфікації третього циклу

У 2003 році міністри ЄПВО погодилися, що "основний компонент докторської підготовки – це прогрес у знаннях шляхом оригінального наукового дослідження" (Берлінське комюніке). Таким чином, третій цикл, безумовно, полягає в оригінальному науковому дослідженні докторанта; це основна відмінність між третім та іншими циклами. У Зальцбургських принципах (2005 року, переглянутих у 2010 році) закладено принципи докторського ступеню у ЄПВО і чітко викладено загальноприйняту структуру для докторантів у Європі.

Нещодавні реформи докторських програм та положення покликані внести інноваційні риси у науково-дослідну підготовку, наголошуючи на тому, що випускники повинні бути компетентні та кваліфіковані дослідники, підготовлені до працевлаштування як в академічному світі так і поза його межами. Це передбачає розширення вимірів підготовки третього циклу до міждисциплінарного розгляду питань  і отримання переносних умінь не тільки через спеціальну навчальну діяльність, але й через науково-дослідну роботу.

Міністри ЄПВО під час зустрічі в Бухаресті у 2012 році дали запит на стратегічні рекомендації щодо поліпшення прозорості, якості, здатності до працевлаштування, інтернаціоналізації та мобільності у третьому циклі. ГСБП вирішила розробити стратегічні рекомендації шляхом створення спеціальної робочої групи щодо третього циклу як під-структури РГСР.

Ще одним важливим предметом розгляду є те, що організація програм третього циклу і статус докторантів значно варіюється від країни до країни. Третій цикл, з таким його вагомим компонентом як наукове дослідження, виступає галуззю, для якої академічна свобода та інституційна автономія є особливо значущими. В деяких країнах докторанти вважаються молодшими науковими співробітниками, у той час як в інших вони вважаються студентами, які досягли високих успіхів у навчанні. Окрім цього, це означає, що досвід докторантів, а іноді і пост-докторантів, не вважається безпосередньо робочим стажем, коли вони влаштовуються на роботу на підставі їх ступенів третього циклу. Важливо, що програми третього циклу та положення включали поліпшені можливості для мобільності, які дозволяють більшості студентам включати перебування за кордоном і/або стажування, навчальну практику або подібний досвід, адаптуючи їх до науково-дослідного підходу третього ступеня. Водночас, вузький погляд на здатність до працевлаштування випускників третього циклу, а також відмови у визнанні кваліфікацій третього циклу і/ або пост-докторантури як відповідного робочого досвіду може легко спричинити “витік мізків” (відтік висококваліфікованих спеціалістів), на рівні який заледве можуть собі дозволити європейські країни.

Спеціальна робоча група щодо кваліфікацій третього циклу є однією з чотирьох підгруп в в складі РГСР. Ця спеціальна група представила особливо суттєвий звіт, а її повноваження та пропозиції, певною мірою виходять за рамки структурних реформ. Прикладами виступають її пропозиції стосовно фінансування докторантів, інтернаціоналізації та мобільності, а також збору даних. Саме тому РГСР пропонує, щоб ГСБП надала окрему оцінку повному звіту спеціальної робочої групи щодо кваліфікацій третього циклу. У даному звіті РГСР висловлює міркування щодо кваліфікацій третього циклу, що базуються на основі внеску спеціальної робочої групи, тією мірою, якою вони входять до кола повноважень РГСР.

Розгляд кваліфікацій третього циклу РГСР починає з того, що власники цих кваліфікацій - а, зокрема докторських кваліфікацій - часто сприймаються як висококваліфіковані фахівці, але у дуже вузькій галузі. Власники докторських кваліфікацій також часто вважаються кваліфікованими у науково-дослідній професійній діяльності, а іноді їхня професійна діяльність обмежується зайнятістю у вищих навчальних закладах і спеціалізованих науково-дослідних інститутах. У багатьох випадках, самі власники ступеня мають обмежений погляд на вибір професійної діяльності. Це сприйняття призводить до неповного використання поглиблених предметно-спеціалізованих знань і вищих загальних умінь та компетентностей, набутих власниками кваліфікацій третього циклу під час проведення наукових досліджень та вивчення курсів. Використовуючи здатності власників кваліфікацій третього циклу у більш доцільний спосіб може підвищити інноваційний потенціал підприємств, некомерційних, громадських і державних організацій.

Тому важливо розширити розуміння здатності до працевлаштування та реальних компетентностей власників кваліфікацій третього циклу. З одного боку, дослідження проводяться не тільки в університетах і науково-дослідних інститутах, а також в інших видах організацій, таких, як промислові підприємства, фінансові організації та інші підприємства, а також у ряді некомерційних неурядових організацій. Наведемо тільки два  приклади, як Емнесті Інтернешнл (Amnesty International) так Трансперенсі Інтернешнл (Transparency International) мають добре розвинуті науково-дослідні структури. Успішні науково-дослідні проекти можуть призводити до самозайнятості. Важливо, щоб заклади вищої освіти забезпечували ефективну професійну орієнтацію, пристосовану до випускників третього циклу або служб підтримки,  для заохочення побудови нових підприємств, які б управлялися випускниками третього циклу, і забезпечення належного захисту прав інтелектуальної власності для кандидатів третього циклу.

З іншого боку, і, що можливо навіть виступає важливішим, заклади вищої освіти повинні надати чіткі і зрозумілі описи не тільки предметно-спеціалізованих компетентностей, які необхідно здобути докторантам, але також загальні компетентності, які будуть розроблені у докторських програмах та положенні. Якщо загальні компетентності, набуті через кваліфікацію третього циклу відрізняються від і / або більш перспективні, аніж отримані під час здобуття кваліфікації другого циклу, вони повинні бути описані і чітко викладені для академічної і, що важливіше, для неакадемічної аудиторії. Наприклад, оскільки проведення наукових досліджень є ключовим компонентом програм третього циклу та положення, то має сенс припущення, що ті, хто успішно завершили ці програми, здобудуть аналітичні уміння та уміння вирішувати питання, а також компетентності щодо критичного мислення вищого рівня у порівнянні з тими, що набувалися за програмами другого циклу. Якщо рекомендація щодо додатка до диплома, зазначена у звіті РГСР, розглядатиметься, то важливо, щоб перегляд додатка до диплома врахував необхідність забезпечення прозорості докторських кваліфікацій і відображав їх специфіку у порівнянні зі ступенями першого та другого циклів. ГСБП та, за доцільності, Європейська Комісія повинні заохочувати до координації ймовірної розробки "Докторського Додатка" в межах Європейського дослідницького простору.

Ширший погляд на спектр компетентностей, якими повинні оволодіти докторанти, і для, яких видів зайнятості, вони кваліфіковані, включно з науковою професійною діяльністю, також впливає на розробку програми.  Програми третього циклу та положення необхідно розробляти у такий спосіб, щоб вони доповнювали дослідницький вимір предметно-спеціалізованими і загальними компетентностями, які особливо важливі для власників докторських ступенів, і які посилюють їхню здатність до працевлаштування і підприємництва, а також здатність і прагнення займатися суспільством у якості активних громадян.

Окрім забезпечення високої якості наукового дослідження у програмах і навчальних елементах, за якими докторанти  здобувають підготовку у сфері наукового дослідження, система забезпечення якості програм третього циклу та положення повинна приділити особливу увагу існуванню сприятливого та інклюзивного науково-дослідницько середовища, що ґрунтується на ефективному науковому керівництві; залученню докторантів до вдосконалення загальної якості програми; існуванню незалежного і зовнішнього рецензування (якщо можливо, міжнародного), щоб оцінити такі результати як оригінальність, точність, творчість і незалежність шляхом захисту дисертації, а також положенням з метою підтримки розвитку компетентностей наукових керівників у виконанні їхньої ролі під час підготовки кандидата.

Хоча здатності докторантів оцінено як очікувані і хоча якість наукового дослідження оцінюється групою фахівців, які переглядають якість науково-дослідних проектів, ми рекомендуємо університетам приділяти належну увагу якості підготовки наукових досліджень.

Рекомендації

Закладам вищої освіти пропонується:

  • розробити і виконувати програми та положення третього циклу, які забезпечують розвиток компетентностей, що кваліфікують випускників третього циклу для широкого кола зайнятості, як всередині, так і поза межами академічної та науково-дослідної сфери у ширшому контексті;
  • чітко і зрозуміло описати предметно-спеціалізовані і загальні компетентності, які докторанти повинні отримати в рамках програм і положення третього циклу, щоб компетентності, характерні для кваліфікацій третього циклу, були повністю відображені в науковому дослідженні[3]. За необхідності, програми і положення третього циклу повинні включати розвиток підприємницької компетентності і забезпечити ефективну професійну орієнтацію.

Роботодавці, як державні, так і приватні, повинні враховувати набуті компетентності й уміння, а також витрачений докторантом і/або постдокторантом час на їх досягнення, як частину професійного досвіду заявників, а також брати до уваги цей період з метою розрахунку трудового стажу, зокрема стосовно пенсійного забезпечення та механізмів соціального забезпечення.

Органи державної влади та заклади вищої освіти повинні:

  • забезпечити докторантів можливістю перебування за кордоном і / або стажування, навчальної практики або подібним досвідом з підходом до навчання на основі наукових досліджень, зокрема шляхом надання належних можливостей для мобільності докторантам;
  • забезпечити докторантів і тих, хто розглядає перспективу навчання за програмою третього циклу, інформацією про можливості для покриття витрат на їхню освіту і підготовку (стипендії, позики, благодійні фонди тощо), у випадках, якщо докторанти не працюють в якості дослідників-початківців;
  • забезпечити широку академічну та неакадемічну аудиторію прозорою та зрозумілою інформацію про компетентності та уміння, отримані випускниками-докторантами;
  • державні органи влади повинні забезпечити стимули для вищих навчальних закладів стосовно створення організаційних структур (наприклад, докторські школи), спрямовані на вдосконалення загальних/переносних умінь докторантів, заохочуючи до міждисциплінарності, розширення міжнародного співробітництва і співпраці з підприємствами та некомерційними й громадськими організаціями.

4. Впровадження рамок кваліфікацій 

У квітні 2014 року, національні кореспонденти з рамок кваліфікацій провели невелике опитування серед своїх членів щодо розвитку національних рамок кваліфікацій у вищій освіті. 25 країн заповнили анкету, з яких 10 заявили, що вони (поки що) не мають національних рамок. Це означає, що зобов'язання, взяті міністрами, щодо розробки національних рамок і підготовки їх до самосертифікації до 2012 року залишаються невиконаними у багатьох країнах. Пояснюючи цю ситуацію, слід підкреслити, що розвиток національних рамок кваліфікацій вищої освіти вимагає процесу розвитку у кожній системі, а такий розвиток потребує часу. Розвиток НРК фактично є дзеркалом впровадження структурних реформ у вищій освіті, і слід зазначити, що 10 країн, які повідомили, що не мають своїх НРК, також прозвітували про плани щодо розвитку і самосертифікації своїх національних рамок до 2016 року.

Більшість з 15 країн, які повідомили про наявність самосертифікованих національних рамок кваліфікацій вищої освіти, перевели їх у правове поле. Країни з попередньою наявністю національних рамок (НРК розроблені понад 10 років тому) доповіли, що НРК тепер стали невід'ємною частиною навчальних програм, особливо шляхом використання результатів навчання.

Співпраця із залученням зацікавлених сторін є ключем до успішного впровадження НРК,  навіть якщо труднощі залишаються. Заклади вищої освіти приймають і визнають існування своїх НРК, навіть якщо багато з них не залучають їх, а сектор бізнесу ще не зовсім ознайомлений з ними. З точки зору зацікавлених сторін, відмінності та особливості двох всеохоплюючих рамок не завжди зрозумілі.

Більшість країн, які повідомили про наявність НРК, заявляють, що їхня рамка пов’язана із обома всеохоплюючими рамками кваліфікацій. Відомо з інших джерел, що більшість країн ЄС для процесу самосертифікації своїх національних РК обрали одночасне їх співвіднесення з РК-ЄПВО та співвіднесення з ЄРК в одній процедурі. Дехто висловлює побоювання, що перспектива ЄРК може пригнічувати специфіку вищої освіти, в тому числі з точки зору впровадження ролі зацікавлених сторін (особливо вищих навчальних закладів). Межа відкритості національних рамок кваліфікацій вищої освіти для кваліфікацій невищої освіти у перспективі навчання впродовж життя  (рівні 6, 7 і 8 ЄРК) значно варіюється. Для половини країн-респондентів, ці рівні є тільки для кваліфікацій вищої освіти; для іншої половини, вони відкриті для кваліфікацій професійно-технічної освіти і підготовки або безпосередньо у межах рамок вищої освіти або через подвійну систему вступу. Більшість країн все ще стикається з труднощами у включенні неформальних кваліфікацій у національні рамки кваліфікацій вищої освіти самосертифікованих відповідно до РК-ЄПВО.

Слід зазначити, що кількість учасників опитування – 25 – відображає відносно низький рівень участі в Мережі. Хоча кожен член ЄПВО повинен призначити національного кореспондента з рамок кваліфікацій, лише трохи більше половини членів ЄПВО регулярно беруть участь в роботі Мережі, незважаючи на те, що дослідження виявило постійну необхідність у взаємній підтримці та обміні досвідом з метою здійснення розвитку і впровадження національних рамок кваліфікацій на практиці в усьому ЄПВО. Існує мало підстав вважати, що приблизно 25 активних членів мережі є найменш передовими серед членів ЄПВО у впровадженні своїх національних рамок. Мережа повинна бути посилена, якщо вона хоче відігравати активну роль у подальшому розвитку та реалізації кваліфікаційних рамок в рамках ЄПВО. Всі члени ЄПВО, повинні призначити своїх національних кореспондентів і брати участь в роботі.

Рекомендації

  • Державні органи влади повинні забезпечити і підтримувати розвиток та впровадження національних рамок кваліфікацій, що ґрунтуються на результатах навчання, сповна враховуючи внесок вищих навчальних закладів й інших зацікавлених сторін, а також сприяти і поширювати підхід, що ґрунтується на результатах навчання.
  • Державні органи влади повинні сприяти підвищенню обізнаності про свої відповідні національні рамки кваліфікацій. Вони повинні забезпечити публікацію своїх звітів про самосертифікацію і подати в Секретаріат ГСБП офіційну інформацію, необхідну, для опублікування даних про самосертифікацію на веб-сайті ЄПВО.
  • Участь студентів у процесі розвитку, перегляду та впровадження рамок кваліфікацій є важливою складовою сприяння студентоцентрованому навчанню.
  • Співпраця з Європейською мережею національних інформаційних центрів з академічного визнання і мобільності (ENIC Network) та Мережею національних інформаційних центрів з академічного визнання та мобільності (NARIC Network) щодо розробки і впровадження РК є суттєвою для сприяння справедливому і прозорому визнанню кваліфікацій.
  • Для сприяння порівнянності і сумісності самосертифікації національних рамок вищої освіти необхідно підтримувати загальноєвропейські заходи із взаємного вивчення досвіду і консультаціями, а також порівняльні дослідження.
  • Необхідно посилювати співпрацю між компетентними органами влади щодо забезпечення якості, рамок кваліфікацій та визнання, щоб забезпечити використання рамок кваліфікацій як інструменту модернізації систем вищої освіти.
  • Всі члени ЄПВО повинні зміцнити мережу національних кореспондентів з рамок кваліфікацій шляхом призначення національного кореспондента з рамок кваліфікацій і забезпечення активної участі в мережі національних кореспондентів.
  • На основі передової практики країн-членів мережа національних кореспондентів з рамок кваліфікацій повинна забезпечити керівництво щодо включення кваліфікацій короткого циклу в національні рамки кваліфікацій для країн, які бажають це зробити.
 

[1] Дивіться Інформаційну записку Європейського центру розвитку професійної освіти (CEDEFOP) “Прихований потенціал кваліфікацій 5 рівня” (червень, 2014 року), режим доступу: http://www.cedefop.europa.eu/EN/Files/9089_en.pdf.

[3] Наукове дослідження слід розуміти як оригінальне дослідження, яке проводиться з метою отримання нових знань та розумінь. Воно включає в себе винахід і генерацію ідей, уявлень, дій, артефактів та проекту, що призводять до нового або суттєво вдосконаленого усвідомлення.