Забезпечення якості вищої освіти

Ключовим чинником успішного розвитку ЄПВО є забезпечення якості вищої освіти. Якість освіти - одна з основних правових і етичних складових реформи у системі вищої освіти європейських країн.

Болонська декларація (1999 р.) передбачає: «сприяння європейському співробітництву в галузі забезпечення якості з метою розробки порівнянних критеріїв і методологій». З цією метою у вересні 2001 р. розроблено директивний документ Європейської асоціації університетів «Забезпечення якості у вищій освіті», згідно з яким, якості належить визначальна роль у вищій освіті, а оцінювання якості повинно:

- ґрунтуватися на довірі й співробітництві між вищими навчальними закладами й організаціями, що здійснюють оцінювання;

- враховувати цілі й завдання навчальних закладів, а також освітніх програм;

- забезпечувати баланс між традиціями й новаторством, академічною спрямованістю й економічною релевантністю, логічною обґрунтованістю навчальної програми й свободою вибору для студента;

- включати моніторинг організації навчального процесу, викладання, науково-дослідницької роботи, управління й адміністрування;

- враховувати ставлення керівників вищих навчальних закладів до потреб студентів і якість послуг, що їм надаються [7,18].

Забезпечення якості та її контроль в ЄПВО розглядаються як органічна складова культури вищого навчального закладу. При цьому принципове значення має широке висвітлення результатів контролю якості.

До загальних показників управління якістю та контролю за нею віднесено різні аспекти академічної діяльності: автономія вищих навчальних закладів, цілі й засоби навчання, критерії відбору й прийому абітурієнтів, об'єктивність процедур апеляції, якість навчальних програм, кількісні і якісні характеристики професорсько-викладацького складу, зворотний зв'язок зі студентами, трансфер й накопичення навчальних кредитів, міждисциплінарність освітніх програм, навчання в рамках різних програм вищих навчальних закладів, інфраструктура й обладнання та використання, одержання позабюджетних засобів, мотивація викладачів і дослідників, інвестування в будівництво й обладнання, систематичний аудит, зв'язок з ринками праці, міжнародна наукова конкурентоспроможність, механізм міжнародного контролю якості, участь в актуальних громадських дискусіях і внесок у розвиток демократії, інноваційний потенціал у науковій, технічній і культурній сферах [26].

Починаючи із Празької конференції міністрів (2001) проблема забезпечення якості вищої освіти стає однією із центральних в ЄПВО. Подальшу динаміку ця проблематика отримала у вересні 2003 р. на Берлінській конференції, де забезпечення якості було визначено одним із найважливіших пріоритетів. Взаємне визнання в галузі забезпечення якості у вищій освіті потребує розробки чітких загальновизнаних критеріїв, а також методик оцінювання та акредитації.

В контексті Берлінського комюніке 2004 року Європейська асоціація університетів почала роботу з вироблення погоджених стандартів і рекомендацій щодо забезпечення якості вищої освіти. В комюніке запропоновано три рівні забезпечення якості: інституційний, національний та європейський. Цей документ також акцентує увагу на відповідальності вищих навчальних закладів за забезпечення якості та підкреслює необхідність розробки взаємоприйнятних критеріїв і методологій забезпечення якості вищої освіти [7,18].

Системи забезпечення якості вищої освіти повинні передбачати: 1) визначення рівня відповідальності й обов'язків усіх зацікавлених сторін і у тому числі вищих навчальних закладів; 2) оцінювання навчальних закладів та програм, включаючи внутрішнє оцінювання, зовнішні експертизи, участь студентів у процедурах оцінювання й висвітлення його результатів; 3) наявність порівнянних систем акредитації, сертифікації або подібних до них процедур; 4) міжнародне партнерство, співробітництво й участь у міжнародних мережах.

З метою об'єктивності процедури оцінювання якості, воно повинно здійснюватися незалежною структурою. На сьогоднішній день практично у всіх європейських країнах існують офіційні недержавні структури (агентства) із забезпечення (контролю) якості вищої освіти. Країни, у яких такі структури поки що відсутні, повинні їх створити. Дослідження Європейської асоціації забезпечення якості вищої освіти (ENQA) у галузі національних систем забезпечення якості свідчить про домінування таких видів оцінювання якості: оцінювання якості освітніх програм, акредитація програм та інституційна перевірка.

Стосовно загальноєвропейського рівня забезпечення якості, Берлінська конференція доручила Європейській асоціації університетів, Європейській спілці студентів (ЕSU) і ЕNQA розробити набір стандартів, процедур і методичних рекомендацій із забезпечення якості освіти, вивчити можливості створення прийнятної системи зовнішньої експертизи для установ, асоціацій, агенцій із забезпечення контролю та акредитації.

На даний момент основною тенденцією в галузі забезпечення якості вищої освіти стає зміщення центру ваги із зовнішнього контролю якості освітнього процесу і його результатів на базі національних систем атестації й акредитації на внутрішню самооцінку (самообстеження) вищих навчальних закладів на основі певних моделей менеджменту якості. Це забезпечує перенесення відповідальності за якість і оцінку якості туди, де вона повинна бути, - у вищий навчальний заклад, і призводить до істотної економії матеріальних і трудових ресурсів, що виділяються на проведення зовнішньої експертизи.

Забезпечення якості може бути вагомим інструментом для прозорості вищої освіти у різних країнах, за умови, що звіти є порівнянними на міжнародному рівні. В даний час це є проблемою, і Європейська Асоціація із забезпечення якості вищої освіти працює у напрямку створення європейської структури для звітів із забезпечення якості.